Останнім часом перебуваю в якомусь заціпенінні. Перестала писати... І навіть в моменти світлих проблисків оптимізму... й рідкісних митях прояву гумару.... моє бажання нічого-не-робіння залишаються нездоланними. Єдина втіха - книжки, нащастя, проти них моя нова "звичка" безсила. 
    Щоправда, заради справедливості зізнаюся, -  від неділі плекаю нову світлу мрію стосовно зміни виду діяльності...і навіть план окреслила. Втішилась неймовірно! Нарешті з'явилося щось схоже на "світло в кінці тунелю". Та якось так неочікувано й непомітно... середовище змогло ускладнити мені життя й тут... 
    Навіть у думках відчуваю небезпеку перед постійним втручанням.
    Втомилася від непотрібних порад, недоречних вказівок й постійного бажання допомогти, яке провокує ускладнення, здавалося б, досить простого плану й руйнування зрозумілої концепції.
   Найгірше те, що люди цілком ЩИРІ в бажанні ДОПОМОГТИ, а я на них злюся... негідниця. 
   Можливо проблема не в ситуації, а в моїй неадекватній реакції на широту людської душі... Ймовірно я усього лиш неврівноважена 25-літня самітниця.