Бувають моменти коли хочеться сховатися від життя в панцир черепашки й перечекати. Живим камертоном відстежити зміну тональності світу. Вдихнути ранкове післядощове повітря й обережно, не кваплячись висунутися зі свого схронку. З легким острахом огледіти, що ж вціліло після бурі...й зрадіти від усвідомлення - замість негоди випав легенький літній дощик, котрий лиш змив бруд. 

   Інколи осіння меланхолія буває дуже доречною! Дає можливість з чистим сумлінням, начхавши на всі справи й заплановані "подвиги", озброїтись чашкою какао та поринути у фантастичний світ літератури.
   Саме таким підвидом меланхолії я й планую зайнятися найблищої години:) 
   Цей несподіваний тиждень підійшов до завершення...і неочікувано для мене припідніс урок з "дорослого житття" - приймати рішення й без страху зіткнутися з наслідками. Дуже важливо бути щирим з собою та іншими, інколи це означає - з готовністю розкриватися перед людьми, довіривши їм свої думки, свої найпотаємніші переживання. 

  Я завжди вважала, що добре розумію людей. Інколи моя самовпевненість сягала таких вершин, що я вважала наче "бачу їх наскрізь". І все б чудово, якби не сумний досвід помилкових суджень власних переживань та емоцій. Я помітила, що зазвичай якісь "одкровення" шокують нас своєю раптовістю, й наче мішком гепають по голові. 
   Ми ж звикаємось з певними думками, завзято переконуємо себе у вірності раніше прийнятих істин та суджень, а потім, здобувши спокій від усвідомленого, починаємо відроджувати якісь пелюстки нових сподівань та очікувань... 
  Життя починає знову набиратих звичних форм. І видається, що ось вона - стабільність та чіткість у прийнятті дійсності. Так ні ж, оте капосне "одкровення" (назвитиму його "хляпс") ...оте злощасне "хляпс" руйнує спокій...не вщент (зовсім ні), воно усього лиш зароджує незрозумілий сум, тугу за тим, чого ніколи не було, але думка про що леліялась десь в потаємному куточку нашої душі, десь настільки далеко, що ми й не усвідомлювали її існування. І лиш втративши відчули тупий ниючий біль за неіснуючим, за нездійсненим... за мрією котрій не судилося зреалізуватись.

    Понеділок загрожує перспективою чергового корпоративу, і знову День Народження. Цього разу людини, яка не те що не приємна мені...цей працівник викликає лише негативні емоції й враження про нього препаскудне... безвідповідальна й лицемірна людина вирішила розіграти фальшиву й недоречну виставу й я опинилася в акторському складі.

    От тільки не люблю брехні, лицемірства й фальші! Тому стою перед моральним вибором - збрехати, що хвора (але доведеться використати саме той метод який так запекло не терплю) чи прийти на роботу й докласти максимум зусиль аби бути чемною та доброзичливою...та заздалегідь передчуваю, що не впораюся.

   Ще один тиждень підходить до завершення.

  Я закінчила цикл святкувань Дня Народження (нарешті). Зустрілася в неділю з подругою й ми відсвяткували її День Народження (27 серпня), й моє (6 жовтня), - обмінялися "теплими" подарунками й такими ж думками.

   У мене відбулось два чудових заняття з йоги (залишаюся сповненою ентузіазму в процесі самопізнання) й два уроки танців (за традицією - веселі й ... дуже веселі:)).

   Попри емоційні спалахи й згасання загальне враження від життя чудове:)

  В голові сидить чітка думка, що доля готує приємні сюрпризи. Це найбільша цінність в житті (принаймні в моєму, і саме в цей час) - віра, навіть більше - містична впевненість в тому, що диво (справжнє, казкове диво) наближається. 

  Скоро розпочнуться різдяно-новорічні свята (мої улюблені) - ідеальний час для втілення казок й неймовірних феєрій:)

  Тож, закінчую цей тиждень з гаслом - "в очікуванні дива", - в найоптимістичніших прогнозах та сподіваннях.