Прочитала допис подруги, що ділилася своїми відчуттями й асоціаціями від осінніх днів. Одразу пригадалися мої найрадісніші миті в цю чарівну пору.

Кожен у свій спосіб рятується від осінніх меланхолійних настроїв (чи може від романтичних). Для мене останнім часом цим способом стали прогулянки мальовничими парковими зонами. Здебільшого - Високий Замок після роботи (особливо в такі сонячні дні, що панували останні два тижні...й закінчились учора після обіду). Гадаю найпрекрасніше восени у великому місті - його парки, розфарбовані в яскраві барви усіх можливих відтінків жовтого та червоного. 

     Ніщо не може передати емоцій щастя й спокою, що їх викликає запах пожовклого листя та його журхотіння під ногами. 

От у середу, останній сонячний день, я втілила нарешті свій задум й вирушила на роботу пішки через Стрийський парк. Мені вдалося, ухопившись за безцінний сонячний ранок, сповна насолодитися красою осіннього парку, досхочу находитись по присипаних пахучим та хрустким листям доріжках; поспостерігати за безшумним танком листочків у сонячному мережеві... і навіть не спізнитись на роботу:)

   Це невимовне щастя, відчуття дитячої радості й повнити життя надовго залишиться в моєму серці разом з незабутньою прогулянкою безлюдними парковими алейками. 

      Найпрекрасніше в осені - сама осінь, в усіх її щедрих та мальовничих проявах. 

Ох, ці люди зі своїми вивернутими мізками! Ну чого їм потрібно самостверджуватись за рухонок інших, і здебільшого -  людей, котрі вразливі саме через них (особливо це примітно у чоловіків). От приміром ситуація: 
веселий хлопець, весела дівчина...чудово ладнають між собою. Мають спільні інтереси й двічі, чи приміром тричі на тиждень по годинці вимушені перебувати в одному приміщнні. Після нетривалого спілкування їхні розмови стають більш невимушеними, а час проминає блискавицею...і все б чудово...та у хлопчини є кохана дівчина - і це не наша горе-героїня! 
І тут, за класичним розвитком сюжету наше нещасна "некохана" дівчинка усвідомлює усю гіркоту свого становища й мужньо й сльозливо гамує свої почутт, що на лихо вже зародились і навіть успіли підштовхнути її фантазію до роздумів та моделювання романтичних відносин. Бідолаха.
Наче вірусом вона "хворіє" цим почуттям (які сама ж і нафантазувала) - стрімко й дуже боляче. Помучившись в емоційній агонії деякий час за який багато чого довелось осмислити й переосмислити наша дівчинка починає видужувати. А після кількох наступних місяців -остаточно зцілюється від ІЛЮЗІЙ про веселого хлопчину. 
Тому, коли обставини змушують її знову перебувати з нашим байдужим героєм протягом години в одному приміщенні, дівчинка прозрівши й вилікувавшись зовсім не хвилюється через таку перспективу, й анітрохи не боїться рецидиву (адже в організмі виробився міцний імунітет до нещирих "веселих хлопців").
Однак, як на лихо хлопчина своєю уважною й необачною поведінкою викликає сумніви щодо свого байдужого ставлення до дівчинки. А це вже зовсім зле й недобре. І хоча наше відважне дівча залишається стійким до усіх форм зазіхання на її душевний спокій! не варто забувати, що дівчата істоти мінливі! 
У чому ж суть проблеми. А у тому, що багато чоловіків (хлопців та хлопчиків) при негараздах у стосунках зі своїми обраницями намагаються самоствердитись довівши собі (в першу чергу) й усім навколо, що вони ще огого які. Нажаль, зазвичай використовують тих, хто найбільш вразливі, про почуття кого вони здогадувались, а це ой як негідно - маніпулювати й використовувати людей натиснувши на їхні вразливі місця (особли коли ти і є цією больовою точкою). На щастя наша "здорова" героїня не плекає до "веселого хлопчини" жодних почуттів окрім дружньої симпатії...та прикро за тих інших, котрі через власні почуття стають ціллю для забороненого удару.
Такі от роздуми про людей та їхню потребу дошкульно бити по найуразливішому - по почуттях, а також про специфіку відбору жертв.
Підсумки:
не завжди наші фантазії й захоплення переростають в справжнє почуття. Інколи відчайдушна потреба бути коханими підштовхує нас до вимріювання почуттів там де їх немає, до створення романтичних ілюзій. Нажаль, тільки зіткнувшись з реальною й холодною байдужістю ми починаємо бачити межу між вигадкою й дійсністю. Справжнім коханням неможливо перехворіти, воно хронічно залишається у кожній клітині нашого тіла й нашої душі... і лиш воно спроможне зцілювати...але це вже зовсім інша розмова.
А загалом у мене все добре, просто захотілось поміркувати про певні життєві ситуації свідком яких була. Для цієї конкретної історії про "веселого хлопчину" й горе-героїню довелось створити мікс з власного життя й спостережень за іншими. 
Звертаюсь до тебе - мій єдиний читачу - не варто сприймати мене за прототип даної "зціленої".

Ну от, попри мої страхи, лінощі й уперте небажання обмірковувати й підсумовувати своє життя й події в ньому час неспішно привів мене у сьогодення, і не залиши вибору. День народження, котрий спричинив мої маленькі літературні потуги  минувся.

І ось мені вже 25, і зустріла я ці славнозвісні "чверть століття" надиво добре (а все завдяки друзям). Найдужче запам'яталися два моменти: 

1. Після класично святкування в колективі я з подругою видерлась на Високий Замок (враховуючи, що я була на підборах цей "не зовсім гераклів" подвиг заслуговує на захопливі вигуки й оплески:)). Вмостившись на зручних лавочках й споглядаючи магнетичну панораму старовинного міста Лева я здійснила ще один героїчний вчинок (також з категорії "не зовсім гераклів") - відкоркувала шампанське...при тому я не розлякала дітей що безтурботно гасали по залишках оборонної фортеці, й не травмувала необачного туриста корком:) День видався дуже сприятливим для мене.

Не можу змовчати про цікавий ритуал тодішніх горішніх посиденьок - спалення списку з переліком усього з чим прощаюся на двадцятип'ятилітньому рубежі, й разом з попелом викидаю зі свого життя. Тут не можу не згадати про подвиг подруги, котра оббігала усіх присутніх на вершині в пошуках запальнички чи сірника (до честі львів'ян скажу, що завдання було не з легких). Тож, смакуючи шампанське й насолоджуючись товариством доброї, розумної й вигадливої людинки я ступила на новий виток свого життя. 

2. На цих вихідних я і декілька дуже близьких мені людей вибрались на шашлик з нагоди тих таки "чверть століття":) Тут і казати нічого: надиво тепла погода, смачні шашлики і маленьке товариство з давнознайомих, близьких людей довершили  чудову картину з позитивних вражень.

Підсумки:

попри зарахування мене у категорію "25 і більше" я не набула здорового ДОРОСЛОГО раціоналізму, й залишаюся романтиком з непереборною вірою в казки й прагненням дива:).