Ох, ці люди зі своїми вивернутими мізками! Ну чого їм потрібно самостверджуватись за рухонок інших, і здебільшого -  людей, котрі вразливі саме через них (особливо це примітно у чоловіків). От приміром ситуація: 
веселий хлопець, весела дівчина...чудово ладнають між собою. Мають спільні інтереси й двічі, чи приміром тричі на тиждень по годинці вимушені перебувати в одному приміщнні. Після нетривалого спілкування їхні розмови стають більш невимушеними, а час проминає блискавицею...і все б чудово...та у хлопчини є кохана дівчина - і це не наша горе-героїня! 
І тут, за класичним розвитком сюжету наше нещасна "некохана" дівчинка усвідомлює усю гіркоту свого становища й мужньо й сльозливо гамує свої почутт, що на лихо вже зародились і навіть успіли підштовхнути її фантазію до роздумів та моделювання романтичних відносин. Бідолаха.
Наче вірусом вона "хворіє" цим почуттям (які сама ж і нафантазувала) - стрімко й дуже боляче. Помучившись в емоційній агонії деякий час за який багато чого довелось осмислити й переосмислити наша дівчинка починає видужувати. А після кількох наступних місяців -остаточно зцілюється від ІЛЮЗІЙ про веселого хлопчину. 
Тому, коли обставини змушують її знову перебувати з нашим байдужим героєм протягом години в одному приміщенні, дівчинка прозрівши й вилікувавшись зовсім не хвилюється через таку перспективу, й анітрохи не боїться рецидиву (адже в організмі виробився міцний імунітет до нещирих "веселих хлопців").
Однак, як на лихо хлопчина своєю уважною й необачною поведінкою викликає сумніви щодо свого байдужого ставлення до дівчинки. А це вже зовсім зле й недобре. І хоча наше відважне дівча залишається стійким до усіх форм зазіхання на її душевний спокій! не варто забувати, що дівчата істоти мінливі! 
У чому ж суть проблеми. А у тому, що багато чоловіків (хлопців та хлопчиків) при негараздах у стосунках зі своїми обраницями намагаються самоствердитись довівши собі (в першу чергу) й усім навколо, що вони ще огого які. Нажаль, зазвичай використовують тих, хто найбільш вразливі, про почуття кого вони здогадувались, а це ой як негідно - маніпулювати й використовувати людей натиснувши на їхні вразливі місця (особли коли ти і є цією больовою точкою). На щастя наша "здорова" героїня не плекає до "веселого хлопчини" жодних почуттів окрім дружньої симпатії...та прикро за тих інших, котрі через власні почуття стають ціллю для забороненого удару.
Такі от роздуми про людей та їхню потребу дошкульно бити по найуразливішому - по почуттях, а також про специфіку відбору жертв.
Підсумки:
не завжди наші фантазії й захоплення переростають в справжнє почуття. Інколи відчайдушна потреба бути коханими підштовхує нас до вимріювання почуттів там де їх немає, до створення романтичних ілюзій. Нажаль, тільки зіткнувшись з реальною й холодною байдужістю ми починаємо бачити межу між вигадкою й дійсністю. Справжнім коханням неможливо перехворіти, воно хронічно залишається у кожній клітині нашого тіла й нашої душі... і лиш воно спроможне зцілювати...але це вже зовсім інша розмова.
А загалом у мене все добре, просто захотілось поміркувати про певні життєві ситуації свідком яких була. Для цієї конкретної історії про "веселого хлопчину" й горе-героїню довелось створити мікс з власного життя й спостережень за іншими. 
Звертаюсь до тебе - мій єдиний читачу - не варто сприймати мене за прототип даної "зціленої".