Вражаюче, наскільки порожніми можуть бути дні. І здавалося б, ну чого...ось і на вулиці тепліше стало, і опалювати квартиру не припинили...навіть світло не вимикали в рамках тотальної економії. Улюблені книги на своїх місцях, в чашці вистигає чай... А день цілковито пустий. Жодної радості, ніякого відчуття затишку і комфорту. 
   Обличчя самотності без макіяжу.
   Наші дні наповнюють люди, чи бодай думки про тих, хто близький серцю, рідний, важливий. А коли день минає в абсолютній самотності (звичній та постійній) ...ще й позбавлений єдиної втіхи - думок, спогадів та мрій про тих з ким хочеться розділити самотність... на що ж тоді очікувати?
   Ненавиджу такі порожні дні...тоді й себе відчуваєш порожнім. Крижана байдужість до всього огортає з середени...цей холод обпікає.