Погода знову зіпсувалася. За вікном вітряно й дощить...осінь. Схоже, що паркові сонячно-листкові ідеалістичні картини залишились позаду. Що ж, вітаю осінь... 
Скільки себе пам'ятаю мені завжди хотілося навчитися танцювати, і відвідуючи уроки танців мені вдавалося отримувати колосальне задоволення від музики й рухів, від самого танцю - своєрідного діалогу тіл та душ. Та нажаль, мої відносини з школами не складалися...хоча з викладачами й іншими учасниками групи я чудово ладнала. Проте, після нетривалого навчання (2-3 місяці) школа йшла на канікули й уже не поверталася з "відпочинку":( Виникали проблеми з орендою приміщення й т. п. неприємності, а може в мене карма погана:). Ось і цього разу (вже вдруге) мене спіткала така неприємність. 
Хоча з іншого боку виникла нагода відвідати пробне заняття з бачати (якщо захотіти, то можна розгледіти тут втручання долі:))...кілька днів тому прогулюючись вечірнім містом я з подругою натрапила на імпровізований виступ-рекламу місцевого клубу латиноамериканських танців... і я закохалася в чуттєвість бачати, цей танець цілком полонив мою увагу...
Тому, роздобувши листівку цього клубу я зайнялась бажанням відвідати пропонований пробний урок. І плекаю  рішучий намір таки навчитись танцювати бачату. Хоча в цих танцях й присутня незвична для класики близькість між партнерами, яка може виступиси своєрідним бар'єром...я готова спробувати. 
Підсумок:
дещо залишається незмінним попри роки. До чогось ми прагнемо так само як рік чи п'ять років тому, й не готові відмовитись від своїх маленьких мрій, незначних утіх в цій сірій та сумній буденності. У моєму випадку саме танці додають емоційної барвистості повсякденній сірості. Наближаючись до 25-ліття я не відмовляюся від свого способу тюнінгу буденності - танців. Це прекрасна можливість віднаходити й споглядати красу в собі... найпростіший спосіб отримати "крила". Допоки лунає музика.